Скло — речовина і матеріал, одна з найдавніших і завдяки різноманітності своїх властивостей — універсальна в практиці людини.
Історія скла налічує п’ять із половиною тисяч років. Як це не дивно, в сучасній науці не існує жодної теорії будови скла, жодної теорії його походження. Викладаються лише найпоширеніші припущення.
Найбільш рання теорія походження скла запропонована Плінієм Старшим (бл. 23 р. н. е. – 79 р.н. е.: Римський державний діяч, учений-енциклопедист та історик). “Існує переказ, – пише Пліній, – ніби до гирла річки причепився корабель торговців содою. Розсіявшись берегом, вони готували обід, і оскільки не виявилося каміння, щоб підставити під казанки, вони підклали шматки соди; коли ці останні розігрілися і змішалися з береговим піском, тоді потекли струмки нової рідини, що й стало початком скла.
У пізніші часи неодноразово робилися спроби відтворити цей досвід, але вони виявилися безуспішними. Так, “теорія” Плінія – лише легенда.
Найдавнішим із знайдених на сьогодні виробів із рукотворного скла вважається світло-зелена бусинка розміром 9х5,5 мм, виявлена на околицях міста Фіви – датується 35 ст. до н.е. Але задовго до цього людям було відомо так зване природне скло – матеріал, що виник у результаті оплавлення скельної породи при виверженні вулкана (обсидіан), удару блискавки або метеориту (тектіт).
Найпоширеніший його різновид – обсидіан, природне вулканічне скло, з якого стародавня людина виготовляла різноманітні знаряддя. Але й у пізніший період розвитку людства обсидіан був забутий, що говорить факт перебування численних обсидіанових виробів біля Єгипту.
Іноді вважають, що природне скло – обсидіани та тектити – наштовхнуло людину на створення їх штучних аналогів. Так як письмових джерел того часу, що характеризують виробництво скла не збереглося, вчені засновують свою працю зі створення історії склоробства на археологічних джерелах. Дослідники датують археологічні знахідки досить точно та аргументовано, тому визначити вік виникнення виробництва скляної тари можна точно та доказово.
Оскільки скло було рідким, воно стало найчастішим торговим товаром. Археологічні джерела свідчать, що штучне скло вперше було виготовлено на сирійському узбережжі, в Месопотамії чи стародавньому Єгипті.
Більшість найдавніших виробів зі скла було знайдено в Єгипті, завдяки сприятливим для збереження скла кліматичним умовам, але можливо, що деякі з цих виробів були ввезені до Єгипту. Найдавніші скляні об’єкти датуються третім тисячоліттям до н. е. Це скляні кульки, які могли випадково вийти у процесі виготовлення металу чи кераміки. В Індії, Кореї, Японії знайдено скляні вироби, вік яких відноситься до 2000 до н.е.
Розкопки свідчать, що на Русі знали секрети виробництва скла понад тисячу років тому. А перша згадка про російський скляний завод (він був побудований під Москвою біля села Духаніно) відноситься до 1634 року. Незважаючи на таку давню історію, масового характеру виробництво скла набуло лише наприкінці минулого століття завдяки винаходу печі Сіменса-Мартіна та заводському виробництву соди. А вже листове скло – річ і зовсім сучасна.
Технологія його виготовлення була розроблена у нашому столітті. У пізньому Бронзовому столітті в Єгипті та в Передній Азії (наприклад, Мегіддо) технологія виготовлення скла зробила різкий стрибок.
Археологічні знахідки цього періоду включають зливки з кольорового скла та судини, інколи з інкрустацією з напівдорогоцінного каміння.
Для виготовлення єгипетського та сирійського скла використовувалася сода, яка легко виходить із вугілля багатьох видів деревини, особливо рослин-галофілів, що виростають на березі моря.
Ранні судини виробляли, обертаючи пластичні скляні волокна навколо форми з піску і глини, насадженої на металевий стрижень. Після цього, багаторазово нагріваючи скло, вимагали того, що воно сплавлялося в єдину посудину. Потім смуги кольорового скла можна було завдати поверх первісної форми, створюючи таким чином орнаменти. Потім форму руйнували, а стрижень виймали з судини, що вийшла. Стародавні скляні вироби зазвичай були пофарбовані в зелений або коричневий колір через домішки до скла. Особливо дорого цінувалися вироби із безбарвного скла.
Відомо, що римський імператор Нерон (37-68 н. н. н.е.) заплатив за дві чаші із безбарвного скла золотом, що перевищує їхню вагу. З кольорового скла навчилися виготовляти підробки під коштовне каміння. Ці підробки цінувалися нарівні з коштовностями із природного каміння.
Відомо, що з давніх-давен каменям-самоцвітам приписувалися чудодійні властивості, які допомагають їх власникам. Так, вважалося, що сапфір надає ясність думкам та виліковує проказу;
смарагд (смарагд) відганяє погані сни, відводить чорні думки та заспокоює серце;
Бірюза приносить щастя у коханні;
аметист пом’якшує злість, приборкує вітер і оберігає від сп’яніння;
берилій – добрий супутник мандрівників і виліковує більма;
гранат або антракс дає йому владу над людьми і будить любовні пристрасті: яшма зцілює всі хвороби і так далі.
Ці властивості приписувалися і кольоровим склам. Вже в стародавньому Єгипті вміли виготовляти кольорові намисто в наслідування багатьох дорогоцінних каменів. До XV століття до зв. е. скло масово вироблялося в Передній Азії, на Криті та Єгипті.
Передбачається, що технології виробництва скла з природних матеріалів являли собою таємницю, що ретельно охороняється, і ці технології застосовувалися лише при дворі правителів найбільш могутніх держав.
В інших місцях склоробство полягало в обробці заздалегідь приготовленого скла, часто у вигляді злитків. Такі зливки, наприклад, було знайдено на місці аварії Улу-бурунського корабля біля узбережжя сучасної Туреччини.
Скло продовжувало залишатися предметом розкоші, і, здавалося, що склоробство зникне разом із цивілізаціями пізнього Бронзового віку. У ІХ столітті до н. е. склоробство було відновлено в Сирії та на Кіпрі, при цьому було знайдено технології для виробництва безбарвного скла. Перший відомий «посібник» з виробництва скла датується 650 роком до н. е. — це таблички, які у бібліотеці ассирійського царя Ашшурбанапала. У Єгипті склоробство так і не було відновлено, доки воно не було принесене греками в царство Птолемеїв. У період еллінізму відбувся подальший розвиток технології склоробства, що дозволило виробляти скляні вироби великого розміру, зокрема, столовий посуд. Було розроблено технологію змішування скла кількох кольорів, отже виходила мозаїчна структура. Саме в цей період безбарвне скло почало цінуватися сильніше за кольорове, і, відповідно, удосконалені технології його виготовлення.
